Про трамваї (трішки поетично)

Чудовий сьогодні день! Зранку небо чисте, сонце яскраве, термометр радісно застиг біля позначки "-10".
Звично петляю між будинками, виходжу на зупинку.
Хрумтить під підошвами сніг.

Зазвичай я їжджу трамваями, просто люблю цього рогатого представника міського транспорту і, повірте, не лише за симпатичну мордочку. Його меланхолійна їзда ідеально підходить для читання розумних книг і медитативних роздумів над сенсом буття, де різкий голос водія (чи, найчастіше, саме водІйки) всього лише спосіб час від часу повертатись до вимушеної реальності.
Для мене Львів завжди розпочинався і розпочинатиметься трамваєм, а так і має бути.


Невеличкий екскурс в історію. Виявляється, перший львівський трамвай вийшов на маршрут 1894 року, цю подію австрійський уряд приурочив Загальній виставі крайовій - промисловому ярмарку, що якраз відбувався у місті. Наскільки бабця Австрія піклувалася про своїх тирольців Сходу говорить той факт, що у Відні електричний трамвай було запущено пізніше, ніж у Львові, так само як і в багатьох європейських столицях, зокрема у Лондоні.
"Єдинка", тобто маршрут №1, сполучала залізничний вокзал з Личаківською. До 1923 року цей маршрут позначався літерами LD (Lyczakow -- Dworzec, тобто Личаків -- Вокзал.)
Ось так ось, куди там до нього якимсь маршруткам!

Окремо вартує сказати про людей, бо люди в трамваях особливі.
Їх помітно одразу. Уже при вході ти можеш визначити, хто з них їздить тут щодня, а хто опинився за збігом обставин. Їх відрізняє спокій та гармонійна злагодженість рухів. Вони рідко передають за проїзд, оскільки на дні гаманця завжди знайдуться один-два квиточки. Вони давно вивчили напам'ять рекламні гасла і не протирають шибку від надокучливого інію, бо завжди точно знають, де і як мають вийти, навіть якби рухались у повній тиші й темряві. Вони люб'язні й усміхнені, черствим людям більше довподоби метушливість маршруток.
Як там сьогодні сказав той дядечко з вусиками? А, "ніщо так не зближує людей, як громадський транспорт", а особливо таке романтичне його явище, як трамвай. Адже це те саме, що маленький поїзд! Тому, з часом, затяті пасажири перетворюються на таких собі колійних пілігримів.
Це мило, коли ти звільняєш місце бабусьці, а поруч за твоїм прикладом підводиться симпатичний хлопець, щоб всю дорогу майже непомітно торкатись ліктями. Або очі, які ти раптово пізнаєш і в голові зринає чергова дорожня історія. Або дивний дідусь, обличчя якого не перестає посміхатися завдяки глибоким зморшкам в кутиках рота, він бажає тобі вдалого дня і показує кошеня у пазусі, змовницьки підморгуючи.
Вражає згуртованість людей під час контролю, їхня запальна оборона "зайця". Дзвінке почуття гумору й безмірний словниковий запас колоритної лайки.

Ще я люблю трамваї за чарівну традицію допомоги ближньому. Адже трамвайний квиточок - річ зовсім не одноразова, як можна подумати на перший погляд. У кожному із них раз і назавжди зашифровано секрет світобудови й ламкості систем. Мандруючи із рук у руки, з кишені в кишеню, чи навіть просто мирно відпочиваючи на сидінні, де його хтось залишив саме для Вас, цей маленький клаптик паперу заряджається такою кількістю позитивної енергії, що здатний як мінімум запалити посмішку. Геніально.

А якщо без прикрас, то пам'ятайте, що кожен залишений вами квиток вирушає у маленьку подорож приємних дрібниць, з яких зазвичай і складається життя щасливих людей. І колись він обов'язково до вас повернеться, навіть не сумнівайтесь.

Тож будьмо щасливими!:)