Франція XVIII століття

Кадр з фільму

Постать парфумера зі знаменитого роману Патріка Зюскінда знайома практично кожному. Але зовсім не через те, що всі ось так дружньо взяли і прочитали його. Як і більшість історій нашого часу, ця стала відома широкому загалу саме завдяки вдалій, чи, принаймні, видовищній, екранізації. Я не буду вас агітувати ні читати, ні дивитися. Адже хто хотів, уже встиг це зробити.
Просто проведу паралелі, зважу за і проти, розкажу про переваги й недоліки на мою, чисто суб'єктивну, думку, їх обох.

Отже:
Патрік Зюскінд. "Парфумер, історія одного вбивці", роман. 1985 рік виходу.
Режисер Том Тіквер."Парфумер: історія одного убивці", кінофільм. Світ побачив 2006 року.


Думаю, і зі мною погодяться майже всі, що у більшості випадів книга залишається все-таки кращою за будь-яку екранізацію. Читач може уявити героя сам, намалювати у своїй уяві його постать, обличчя, руки. І, звичайно ж, цей образ буде значно ріднішим і кращим для нього, аніж те, як його побачила одна незнайома людина, власне, режисер. Проте не всім дана безмежна фантазія, не кожен має добре розвинену уяву. А зоровий образ, підкріплений голосом, сприймається людським мозком швидко й на довго. До того ж це значно простіше.
Ось у цьому й вся дилема.

Написано цікаво й захоплююче. Стиль простий, легко сприймається. Речення грубі, трішки неотесані й неприкрашені, тому надзвичайно природні й правдиві. Виразно чоловіча проза, чимось нагадує Шнайдера. Можливо, ці історії навіть чимось подібні: відлюдькуватість Жана-Батіста страшенно схожа на асоціальність Еліаса, проте у головному вони, все ж, відмінні. Адже коли у "Сестрі сну" провідним мотивом є, все ж, любов, то у "Парфумері" це не те щоб ненависть, але навіть повна відсутність будь-яких почуттів. Хоча, обидва вони були не прийняті генії, прожили божевільні життя й померли за власним бажанням.

Любов. Саме у ній і не зійшлися лінії книги й екранізації. Бо якщо у фільмі хлопець душить свою першу жертву, можна сказати, випадково, а все подальше його життя є великим пошуком ЇЇ за прообразам руденької дівчинки з мірабелями, пошуком її запаху (адже любити він може тільки так, відчуттям). То у книзі до створення найпрекрасніших парфумів його підштовхують зовсім не такі милі підсвідомі прагнення, а усвідомлений розрахунок, бажання підкорити цей світ і його нікчемних людей. Тому фінальне кіношне видіння на ешафоті з цієї точки зору є абсурдом, а смерть від розчарування і усвідомлення помилки нісенітницею.
Хоча, можливо, таким чином творці хотіли просто згладити кути і надати рисам жорсткої душі деякої романтичності. Проте, в результаті, частина ідей твору залишилась втраченою.

З іншого боку, у фільмі режисер зумів звести докупи ті речі, які в книзі потрібно було збирати по крупиночці впродовж цілого сюжету, щоб потім лише тьмяно здогадуватись про схований підтекст.

Патрік Зюскінд

Першим таким викритим змістом є смерть людей, що якось вплинули на життя Гренуя, одразу ж після того, як він іде від них. На сторінках роману такого не знайдеш, хоча думка простежується доволі чітко. І хоча не всіх автор убиває отак відразу, але яскраво описує їхнє подальше життя й, рано чи пізно, безглузду смерть.

Ще одним є легенда про чарівні парфуми фараона, що нібито пахли Раєм. У фільмі божественні парфуми, як сенс життя Жана-Батіста, набувають конкретнішого значення й вагомішого підґрунтя. Виразно вимальовується схема побудови аромату і те, що до цього існувало лиш у голові головного героя, тепер може зрозуміти й читач, чи то пак споглядач. І за це велике браво сценаристам.

Книга мені сподобалась, її написав беззаперечний майстер і знавець слова. Дедалі більше я починаю захоплюватися власне німецькомовною літературою під впливом таких ось письменників, як Зюскінд. І хоча говориться в ній про жахливі речі, вчинені надзвичайно черствою людиною, під час прочитання ти не відчуваєш жодної огиди, і симпатії теж, лиш деяке розуміння. Прийняття генія головного героя, як його свого часу не прийняв світ.

Фільм дивилася радше з цікавості порівняння, тому дещо пропускала, окремі деталі не запам'ятовувала. 

Але, мабуть, потрібно поділитись з вами ще однією теорією про співіснування паперового й візуального варіантів будь-якого твору. Бо насправді людині ближчий і рідніший той образ, який вразив її першим. Ніколи не забуду свого великого розчарування, коли після перегляду шикарного фільму про Фродо прочитала перших двадцять сторінок Толкієна, дальше яких не просунулась і до сьогодні, хоча автор, визнаю, геній. Тому давайте не судити строго і отримувати задоволення від історій у будь-якому вигляді.
Основне, щоб історії ці були виключно хорошими.

Дерева в стилі ню

 

Іронія: дерева в стилі ню.

Ти, мабуть, прийдеш і захочеш знати,

Навіщо нам світлини і чому

Пухнастий кіт до темної кімнати

Впускає спокій.

Голі дерева - мій ідеал. Ви колись задумувались над тим, наскільки вони довершені? Елегантні лінії, чітко окреслені згини... Чорні - на білому. А поруч ліхтар, як доповнення. Шедевр.

Коли місто спить, засинає у своєму гаморі й нетерплячці Нового Року, йому сняться сни. Милі сни про маленьких слоників.

Та вони не сплять.

Ніколи не сплять.

Дерева взимку надзвичайно горді, але не просто так. Вони прекрасні і знають це.

В них немає нічого зайвого, кожна їхня гілочка довершена, кожен вузлик на корі, ніби родимка на тілі коханого, невід'ємний.

Вони пахнуть зимою. Ось що насправді ми вдихаємо в передчутті Дива, це пахнуть засніжені дерева! Пахнуть гостро, без жодного натяку на ванільність. Без жодного натяку на щирість, лиш відвертість. 

Ідеали не зраджують своїх таємниць.

Вони трішки схожі на Одрі Тоту, мою улюблену. На Одрі з короткою чоловічою стрижкою. Такі задеркуваті, витончені. І завжди пробачають нам нашу незграбність.

Коли у Львові впаде сніг, я хочу стати деревом. Біля готичного ліхтаря на вузькій безлюдній вуличці. І нехай закохані призначають біля мене побачення.

Пошвидше б уже випав сніг.

Загальнонаціональна гра в асоціації

" ...В грудні 2012 настане початок Нової ери...

Але буде посланий пророк за рік до цього,

Щоб попередити народи, щоб готові були

До змін світових, покаялися та змінились..."

І ось,у грудні 2011 прийшла вона... ЙОЛКА!

Сорокаметровий пластиковий конус, що його встановили на майдані Незалежності, став беззаперечним хітом інтернету. Де її тільки немає! І в ЖЖ, і в твіттері, і у кожного на вустах... Ось і я не витримала)

Традиційно головна ялинка Києва являла собою збірну конструкцію: металева труба-стовбур і багато-багато живих ялинок. Звісно, з боку екології і любові до рідних Карпатських лісів, цьогорічна дивна конструкція, заповнена зеленим пластиком "під глицю", що до болю нагадує дешеве килимове покриття, менш шкідлива. Проте також і якнайменше схожа на ялинку. 

Отож навіть в мене, щирої українки, язик не повертається назвати її якось інакше, як безсмертним "йолка".

Подейкують, гроші на новорічне Диво дав благодійний фонд "Таврійські ігри", а місто витрачало кошти на її прикраси та власне святкування.

Тим часом, талановиті співвітчизники довго не чекали, дали волю своїй фантазії... До вашої уваги найцікавіші фотожаби виловлені із всесвітньої павутини за допомогою улюбленого пошуковця.

Перш за все, класика. Милий силует, характерні смуги, до болю знайома кожному з нас...

В повітрі пахне святом...

Варіанти з шапочкою взагалі знайшли найбільше відклику у серцях людей...

А Януковича в неї не лише вдягали...

... а й саджали на неї неї!

Адже, як відомо, у нашого Гаранта дуже особливі стосунки з цим представником флори уже віддавна.

... і тішиться він нею, не натішиться!

Дехто навіть вважає, що все це не просто так і натякає на її дивовижне неземне походження...

... чи то призначення.

Вони розмножуються, наступають і скоро захоплять наш Всесвіт!

 Вона, як Вавилонська вежа, як вігвам, як страхітливий представник ку-клус-клану і ворожий дорожній конус...

... як зненавиджена геометрія, як обридлі "семечькі" й ананас на вилах...

... вона, як спадок древніх цивілізацій...

...і страшно навіть подумати, що чекатиме нас далі...

А Попов обіцяє всеукраїнський конкурс на кращий проект зеленої красуні. Хоча, думаю, тут уже нам нічого боятися. Ми, українці, до всього звикнем і пристосуємся

Ми уже навчились не утискати секс-меншин

...і бути безмежно терплячими й розуміючими.

Тому, зустрічайте:

"Йолка", варіант для кращого запам'ятовування невимовляюємих слів.

З прийдешнім Новим Роком Вас! Бажаю поставити вдома бодай гілочку СПРАВЖНЬОЇ лісової красуні. А ще не вмикати Гаранта, коли годинник б'є заповітну північ і щоб свято було, як свято)