"Араб"

Ерік-Еманюель Шмітт

"В одинадцять років я розбив свою свинку і пішов до повій. 
Моя свинка була блискучою порцеляновою скарбничкою кольору блювотиння зі щілиною, в яку можна вкинути монетку без жодної можливості її звідти дістати. Мій тато вибрав саме її з єдиної причини, яка чітко відповідала його життєвому кредо: гроші існують для того, щоб їх зберігати, а не цвиндрити..."
Ерік-Еманюель Шмітт, "Пан Ібрагім та квіти Корану"


Перш за все, мене заінтригувала назва. Не те щоб тягнуло в мусульманство чи ботаніку, але цікава вона. Ніби назва дитячої книжечки. Формат маленький, шрифт як у "Муммі-Троля", сторінки приємно жовтаві.
Сучасна французька література.

"Ні" вже у нас в кишені, Момо. Залишилось тільки отримати "так". (с)


Історія хлопчика. Його звати Мойсей. Він живе з батьком-адвокатом на Голубій вулиці, що насправді зовсім не голуба. Товаришує з арабом Ібрагімом, що насправді абсолютно не араб.
Він подарував ефектній блондинці свого плюшевого ведмедика.

"Існують дитинства, які потрібно полишати, дитинства, від яких слід вилікуватися" (с)


Історія хлопчика. Його звати Мухамед. Він займається імпортом-експортом. У нього дружина і лагідні діти, що називають викладачку іспанської бабусею.

"Араб" - означає відчинену ввечері та в неділю бакалію (с)


2003 року Франсуа Дюпейрон знімає за книгою фільм.
Інші книги автора, перекладені українською: "Оскар і рожева пані", "Дитя Ноя"

Український кінематограф

"А такий існує?" - спитаєте ви. Ну, будемо щиро надіятись, що так. І говорю я зовсім не про "ТойХтоПройшовКрізьВогонь", його я ще не бачила. Але знайшла декілька цікавих короткометражок і ділюся враженнями.

The ОАТH / Клятва, 2007

режисер - Марина Врода

теза - "все, або нічого"

Перша знахідка. Ясна річ, прізвище режисера привертає увагу одразу ж. Милий романтичний сюжет, добре підібрані актори, живі сцени. Переглядається на одному диханні.

Останній лист, 2010

режисер - Юрій Ковалєв

теза - "один лист може перевернути життя маленької людини"

Короткометражка-артхауз, входить до циклу "Мудаки. Арабески". Дуже актуально, життєво, чудова гра хлопчика. Особливо цікаво спостерігати, як малий підпирає двері машинкою:) Прекрасна зйомка. Проте, як на мене, дуже затягнуто, як на таку болючу проблему. Усе мало бути лаконічніше, тоді прозвучало б гостріше. Кінець трохи розчаровує.

Уві сні (Мейд ін Юкрейн)

дипломна робота Катерина Чепік

теза - "категорично заборонено дивитися тим, хто ніколи не мріяв"

Інтерпретація "Аліси" Керрола в "домашніх умовах". Вражає обсяг зробленого, якщо врахувати, що це анімація й знімається покадрово. Дуже красива історія. Памятаю, що так само мене колись вразив інший мультфільм цієї авторки, тоді ще другокурсниці. Дівчина дуже талановита й повна нових ідей, з такими мрійниками не пропадемо.

Наступний, 2003

режисер - Анатолій Лавренишин

теза - "якщо не я, то це зробить хтось інший"

Дуже якісний лаконічний мультфільм. Тонко зважений чорний гумор, кумедний стиль, жодної зайвої детальки. Глибокий підтекст.

Злидні, 2005

режисер - Степан Коваль

теза - "аби в сусіда корова здохла"

Черговий шедевр від одного з кращих аніматорів, автора "Йшов трамвай №9". Пластилінова казка про гори Карпати, Марічку, Іванка та їхні злидні. Чудесно.

Дрифтер/Drifter, 2010

режисер - Олександр Образ

теза - "бидло заважає жити"

Відео викликає багато думок, як за так і проти. Тут не можна сказати щось однозначно, кожен повинен вирішити для себе сам. Моя гуманна частина говорить мені, що це не правильно і вони теж люди, але інша повністю погоджується з головним героєм. Можливо, це єдиноправильний варіант?

Шикарна операторська та режисерська робота. На основі одного коментаря.

Заповіді молодого письменника: устами великих

Коли Джордж Плімптон запитався Ернеста Хемігвея, що є найкращою практикою для письменника, той сказав: "Припустимо, перше, що він повинен зробити - це піти й повішатись, бо  розуміє, що писати добре неймовірно складно. Але потім він має безжально перерізати мотузку і заставити себе все життя писати так добре, як тільки може. Більше того, у нього тепер буде історія, що розпочинається шибеницею."

Останнім часом ловлю себе на думці, що настала дивні часи, перенасичені письменниками. Чи то мені просто такі люди трапляються, чи це дійсно так, але рано чи пізно більшість моїх знайомих/друзів/ворогів пробують себе в ролі авторів й надзвичайно цим пишаються. Буває, що дійсно народжуються непогані речі, а буває й навпаки, проте кожен з них вважає себе писакою. Що ж, я не проти. Сама одна із них.

Раніше я вже публікувала поради юним графоманам авторства Юрія Осоки, що їх можна було б інакше назвати "як писати не можна і що з цього вийде". Тепер же звернусь за порадою до самих письменників, а точніше, "як писати правильно".

1. "Працюйте за комп'ютером, що відключений від інтернету" Естер Фройд, англійська письменниця. Мушу сказати, що це не просто перша заповідь письменників, це перша заповідь життя. Більшість із нас часто буває в такій ситуації: роботи валом, ти все гарно плануєш, навіть, можливо, розраховуєш час, сідаєш за комп'ютер... і приходиш до тями в першій ночі, голодний і дезорієнтований. Яка тут писанина? Тому "хай живуть відключені кабелі"! Або навіть так: "Блаженні ПК із заблокованим контактом".

2."Будьте готові писати справді погано. Думаю, страх писати погано з'являється від думок на зразок "Ця гидота виходить з мене..." Забудьте! Нехай воно витече з вас і хороші тексти підуть за поганими. Як на мене, поганий початок - це просто фундамент. Наприклад, коли я писала "The Keep" текст був настільки жахливим, що його робочою назвою було "Погана розповідь" Дженіфер Іган, американська письменниця, лауреат Пульцирівської премії 2011 Суть в тому що не можна звикати писати тільки добре, писати потрібно все, що приходить в голову, потрібно виписуватись, мати сміливість писати погано. Нехтувати посередніми ідеями в очікуванні геніальної - абсурд, це сидіти на одному місці й ніяк не розвиватися.

3. "Не озирайтеся, поки не спишете всю чернетку. Просто кожного дня продовжуйте речення попереднього. Це означає, що у вас буде надійний каркас до тих пір, коли ви вже спуститесь з небес на землю і займетесь редагуванням" Уілл Селф, англійський письменник і журналіст. Муза - це взагалі ляклива штука. Просто коли приходить натхнення потрібно, незважаючи ні на що, писати... в маршрутці, на парах, у черзі до лікаря. Кого в такий момент може хвилювати якась там кома? Бо якщо хоч на мить перервати цей потік свідомості, повернутись назад і відтворити усе так же якісно практично нереально.

4. "Нехай у вас завжди буде більше однієї ідеї в будь-яку окремо взяту мить. Якщо є вибір між писанням і нічогонеробінням я, звичайно ж, виберу останнє. Якщо ж я вибираю між двома ідеями для двох книг, я виберу одну із них. Тому мене ніколи не покидає відчуття, що я чогось уникаю." Джеф Даер, англійський письменник і журналіст. Мати ідеї завжди корисно, а особливо письменнику, тим більше молодому. Ідеї повинні бурлити у вашій голові, ви повинні бути ходячим банком ідей. А основне, своїми ідеями потрібно захоплюватись, по-справжньому захоплюватись. Тоді вам і в голову не прийде, що щось може не вдатися. Як казав Стів Джобс: "Залишайтесь голодними. Залишайтесь божевільними."

5. "Ви ніколи не прочитаєте свою власну книжку з тим трепетом, з якими зазвичай читаєте нову книгу, тому що ви, власне, її й написали. Ви були за кулісами. Ви бачили, я кролика запихають в капелюх. Тому попросіть свого друга, чи навіть кількох, перечитати її, перш ніж показувати кому-небудь з видавців. А ще цим другом не повинна бути людина, з якою у вас романтичні стосунки. Хіба що ви хочете, щоб він вас кинув." Маргарет Етвуд, канадська письменниця. Автори зазвичай по-різному ставляться до своїх творінь. Хтось вважає їх вершиною світової літератури, хтось воліє забути, а є й такі, що, як я, просто зневажають. Але, так чи інакше, кожен текст має право на життя і кожен повинен знайти свого читача. Але нехай вашими першими читачами будуть не друзі, що з ними ви спілкуєтесь щодня, а знайомі, далекі від героїв ваших історій. Тоді й критика буде правдивішою, і прийняти її буде легше.

6. "Закінчуйте писати тоді, коли все іще хочете продовжити." Хелен Данмор, британська дитяча письменниця й поетеса. Я особисто з таким у творчості не стикалась, але пам'ятаю, як у одному зі своїх інтерв'ю Джоан Роулінг призналась, що ніяк не може зупинитись фантазувати. Просто життя, ясна річ, постійно продовжується і потрібно вміти вчасно відійти, щоб книга у душі читача залишила за собою свіжість і декілька таємниць. Такі книги заставляють засинати з посмішкою.

7. "Якщо ви зайшли в тупик, відійдіть від столу. Прогуляйтесь, прийміть душ, спечіть пиріг, помалюйте, послухайте музику, помедитуйте, зробіть зарядку. Що би ви не робили, не сидіть там. Нікому не дзвоніть і не йдіть на вечірку, бо коли ви це зробите, слова інших людей заповнять місце, де повинні були бути тільки ваші. Звільніть для них місце, будьте терплячі." Хіларі Мантел, англійська письменниця й критик. Не знаю, як там з медитаціями, але я в таких випадках іду драяти кухню. Помагає:)

8. "Єдиний спосіб писати книгу - це справді писати книгу. Ручка - це добре, набирати текст на комп'ютері - також. Тільки продовжуйте викладати слова на папір." Енн Енрайт, ірландська письменниця. Що я можу сказати? Не зупиняйтесь. Коротко і лаконічно.

9. "Існує 50 способів сказати "так", 500 способів сказати "ні" і тільки один спосіб написати ці слова." Дж. Б. Шоу Тому виробляйте власний стиль, переставляйте слова місцями і придумуйте непередбачувані звороти, тоді вони прозвучать по-новому.

10. І, на закуску, про критику. Для власних роздумів. Колись Маяковського звинуватили в тому, що його вірші "не хвилюють, не гріють і не заражають", на що він відповів: "Мої вірші не море, не піч і не чума". А чим є ваші твори?

Вдячна за інформацію http://www.adme.ru 

Дякую, Костю!

Уже давно мала це написати, як і багато іншого. Та що зробиш: сесія. А сьогодні, зайшовши, зі здивуванням виявила, що блог іще живий-здоровий і чудово дає собі раду без мого нагляду. Але ось, в перерві між екзаменами і совість мати треба:)

Костянтин Москалець

Отже, була я 17 січня на презентації нової книги Костя Москальця "Мисливці на снігу". 

Чесно кажучи, спочатку, збираючись, я з захопленням думала про те, що ось нарешті матиму змогу познайомитись із цим чоловіком "вживу". А в цього почуття "зішествія" є довга передісторія...
Якось так склалось, що спілкуватись ми почали зовсім випадково. Навіть не те щоб спілкуватись... Коли я минулого року готувала для захисту наукової подобу якоїсь своєї збірочки, було прохання до Віктора Морозова написати щось на зразок передмови до неї, по старій дружбі. Віктор чемно подякував, але сказав, що такого писати не вміє, а ось Кость виявив бажання... Спочатку було обурення: "Та хто такий цей Кость?" та й прізвище, чесно кажучи, довіри не викликало. Але, на щастя, мій друг Гугл ласкаво просвітив мою непутящу голову, а тоді вже все кардинально змінилося: "Ого, Кость! Той самий"...
Він одразу викликав у мене симпатію. І навіть не тому, що написав про мене, як про трохи вдалого поета:) Насправді ця людина досить закрита й малослівна, живе сам собі в Бахмачі у "Келії чайної троянди", вирощує квіти, ловить рибу і не зустрічається з читачами... І тому не те що цікава (тобто надзвичайно цікава), а викликає в мене особисто повагу і захоплення. Я ж маніяк самотності й відчуження.
Проте я вже добряче його дістала, так що він навіть перестав відповідати на мої листи. Мабуть, так і має бути - він не приїхав, такий собі загадковий-наставник-ненароком, хоч я зазвичай стараюсь у творчості не наслідувати, та й взагалі, читати поменше чужого, щоб утриматись від ненавмисної компіляції і запозичення. Але тим не менше, його запрошення в гості досі в силі й цього літа я маю твердий намір ним скористатись. Дякую, Костю!

Келія весною

А тепер про презентацію. Все було дуже гарно. У Львові сніжило, сп'янілі від довгого безсніжжя люди снували туди-сюди з посмішками від вуха до вуха й ніяк не могли прийти в себе. Сніжинки були лапаті й солодкі, небо - фіолетове від міської ілюмінації.
Я трохи запізнилась, так що не одразу усвідомила, що щось не так. "Він не приїхав" - шепнув друг. Вдала, що так і мало бути. А що, десь у глибині душі я знала, що Кость не приїде. Можливо, і справді здоров'я не дозволило, а, можливо, як завжди, нелюбов до людських збіговиськ... хто зна.
Але було гарно. Людей прийшло небагато, все відбулося камерно й сімейно. Присутні на презентації Василь Габор, Тарас Пастух (автор передмови) та Віктор Неборак розказували багато цікавого про цю людину. Ми почули про те, як Костик перекинув Андруховичу стола з дорогим шампанським, про магічну спорідненість з Бройгелем та Лі Бо, про "Вону" й Галину Пагутяк, колишню дружину поета.
Неборак читав вірші.
Мені сподобалось і натхнення я набралась по вуха. Дякую, Костю!

Колись я читала в інтернеті інтерв'ю з поетом, де він признався, що вірш "Ти втретє цього літа зацвітеш" присвятив своєму кактусу, коли одного разу в його квітку сховався світлячок і вночі вона засвітилася. Надіюсь, люди, що, як і я, мають милі романтичні спогади, пов'язані з цією піснею, відчують тут тонку життєву іронію. Бо це правильно.
Не скажу, що до втрати пульсу захоплююсь Москальцевою поезією. Оскільки трішки й сама пишу, дивлюся на вірші, як на товар: оцінюю, аналізую і роблю висновки. І це зле. Рідко коли натрапляю на рядки, що справді "зачіпають". Тобто я помічаю цікаві образи, геніальні фрази й вдалі рими, але в душу це не лізе.
Проте Костик якраз належить до тих небагатьох винятків, що їх читаєш-перечитуєш і відчуваєш музикою, диханням, а не набором красивих слів. Можливо, це і є феномен того, що його вірші не можна покласти на музику, вони з музикою народжуються. Це ПОЕЗІЯ.
Тому "Мисливці на снігу" тепер живуть на моєму столі й чекають на свій автограф, заважаючи готуватися до сесії.
Дякую, Костю!

В тремкому полум'ї весни

згорять сніги, дотліє крига.

Допишеш ти свої листи

і дочитаєш книги.

Піднімеш голову, зиркнеш -

і вибухнуть зіниці:

у сіті є сонця, жінки

і птиці.

Костянтин Москалець, 1989

"Щедрик-ведрик, дайте вареник..."

Зимові свята тільки-но розпочинаються і вже зовсім скоро ми підемо від хати й до хати колядувати, щедрувати й засівати (аж римується:). І взагалі, це казковий час. Мабуть, найказковіший, який тільки може бути...

Ще з дитинства обожнюю Різдво. Завжди ходила колядувати і якось так склалось, що започаткувала традицію кожного року вивчати нову коляду. В народі існує безліч колядок, щедрівок й різноманітних віншувань, постійно виникає щось нове, знаходиться старе, так що це задзвичайно цікаво. І хоча тепер я вже давно виросла, але виробилась така звичка, що щороку так і тягне, так і хочеться! На жаль, дітей, що якісно ходили б зараз колядувати, надзвичайно мало, а якщо й приходять, то лиш на два куплетики "Нової радості" й "Маленький Ісусик" на додачу... насправді це надзвичайно сумно. Прокиньтесь, люди, йдімо колядувати! Та про що це я.

Мій пост присвячений зовсім не темі занепаду цінностей і романтики свята. Я хочу вам розказати про одну відому всім мелодію і її подорож по світу.
А сталося це так, що на початку ХХ століття відомий український композитор Микола Леонтович обробив народну пісню "Щедрик" і тоді, а точніше 1916 року, її вперше виконав хор Київського університету. У двадцятих роках минулого століття разом із переселенцями вона потрапила за океан і так сподобалась людям, що 1936 року Пітер Вільхоуський написав на її мелодію англійський текст, так що наша щедрівка стала там відомою під назвою "Carols of the Bells".
І тепер, як виявилось, це найвідоміша у світі українська мелодія. Вона вже давно стала невід'ємною частиною різдвяної культури всього світу. Ось так ось, щоб ви знали!

Тому, скоро прийде Різдво й американські діти з захопленням вслухатимуться у чарівне переливання дзвіночків родом із Карпат... А ми сядемо дома і будемо дивитись по телевізору пригоди Санта Клауса, тішачись черговим вихідним. Такий ось у нас "культурний обмін" вийшов.

Вдячна за інформацію "100 кроків". Кілька відео для настрою.