Ще з дитинства обожнюю Різдво. Завжди ходила колядувати і якось так склалось, що започаткувала традицію кожного року вивчати нову коляду. В народі існує безліч колядок, щедрівок й різноманітних віншувань, постійно виникає щось нове, знаходиться старе, так що це задзвичайно цікаво. І хоча тепер я вже давно виросла, але виробилась така звичка, що щороку так і тягне, так і хочеться! На жаль, дітей, що якісно ходили б зараз колядувати, надзвичайно мало, а якщо й приходять, то лиш на два куплетики "Нової радості" й "Маленький Ісусик" на додачу... насправді це надзвичайно сумно. Прокиньтесь, люди, йдімо колядувати! Та про що це я.
Мій пост присвячений зовсім не темі занепаду цінностей і романтики свята. Я хочу вам розказати про одну відому всім мелодію і її подорож по світу.
А сталося це так, що на початку ХХ століття відомий український композитор Микола Леонтович обробив народну пісню "Щедрик" і тоді, а точніше 1916 року, її вперше виконав хор Київського університету. У двадцятих роках минулого століття разом із переселенцями вона потрапила за океан і так сподобалась людям, що 1936 року Пітер Вільхоуський написав на її мелодію англійський текст, так що наша щедрівка стала там відомою під назвою "Carols of the Bells".
І тепер, як виявилось, це найвідоміша у світі українська мелодія. Вона вже давно стала невід'ємною частиною різдвяної культури всього світу. Ось так ось, щоб ви знали!
Тому, скоро прийде Різдво й американські діти з захопленням вслухатимуться у чарівне переливання дзвіночків родом із Карпат... А ми сядемо дома і будемо дивитись по телевізору пригоди Санта Клауса, тішачись черговим вихідним. Такий ось у нас "культурний обмін" вийшов.
Вдячна за інформацію "100 кроків". Кілька відео для настрою.
Немає коментарів:
Дописати коментар