Хтось колись сказав, що щаслива людина – це та, яка встає зранку і
лягає увечері, а в проміжку між першим і другим робить те, що їй подобається. Сократ
був упевнений, що в кожній людині є сонце; Герберт Уельс переконував, що той,
хто не дивиться вперед, виявляється позаду. А яким є сучасний молодий
українець? І чи можна виміряти його щастя загальною кількістю нещасть, яких,
все ж, вдалось уникнути? Згідно із офіційною статистикою, 18,8% українців у
віці від 15 до 24 років ніде не навчаються й не працюють
Зовсім скоро розпочнеться новий рік і, так чи інакше, кожен
із нас замислиться над роком попереднім. Усі згадають, де відпочивали чи не
відпочивали влітку, скрупульозно підрахують розбиті в цьому році горнятка і з
полегшенням зітхнуть на дванадцятому ударі годинника. Правда ж? І взагалі, так
уже людська свідомість працює: ми любимо починати спочатку. Писати в новому
зошиті, у якому ще не було помилок, відкривати нову банку згущівки, купляти
нові книги і з насолодою розрізати недоторкані сторінки. Вступати в новий рік і
відчувати себе зовсім новою людиною. Але…
Але правда в тому, що, хочемо ми того, чи ні, усе
залишається. Ми залишаємось такими ж. І все далі й далі волочимо за собою багаж
минулого. Потім його тягтимуть діти, згодом внуки, можливо, правнуки... Подивіться
в очі молодої людини. Такого собі хлопчика-переспективного-програміста, чи
дівчинку-талановиту-актрису. Що ви бачите? Так, правильно, багаж. У погляді
сучасного українця можна знайти відбиток козацтва, соціалізму, голоду й
державних переворотів, його генетична пам'ять переповнена образою й зневірою,
відчуттям меншовартості й безвиході, іноді легким спротивом, якщо пощастить –
обуренням, хоча, найчастіше, просто апатією. На відміну від європейської молоді,
яка часто стає рушійною силою протестів, українська молодь обирає тиху
еміграцію або мріє про неї. За статистикою, 41% працівників у віці від 18 до 29
років визнають, що готові виїхати з України заради краще оплачуваної роботи.
Згідно із результатами опитування, проведеного
Інститутом Горшеніна серед українських студентів, проблема працевлаштування
молоді є найбільш актуальною – 64,5% відповіли, що саме це питання турбує їх
найбільше. Водночас лише кожен третій (29,1%) український студент задоволений
життям в Україні і бачить перспективи для себе. Серед найпоширеніших причин
відмов роботодавців у роботі для молодих – "відсутність досвіду роботи за
фахом". І це найприкріше, адже де той студент, щойно з університету, повинен
набратися потрібного досвіду? Наша країна готує безліч фахівців у сфері права,
економіки й менеджменту, що в результаті виявляються непотрібними, натомість
професії технічні штучно знецінені в свідомості молодих людей, але не
роботодавців. Наші компанії працюють на результат, українські фірми не думають
про перспективу й не вміють виховувати собі працівників. От і стоїть цей
хлопець чи дівчина, тримають диплом і… Все. Їдуть геть, емігрують, тікають з
цієї країни, від її історичного багажу!
Ця тенденція – до зростання безробіття серед
молоді – простежується від 2008 року. Експерти вже назвали це явище
"бомбою уповільненої дії", а самих молодих людей, які не можуть
знайти роботу – "втраченим поколінням". Як відомо, вперше цей термін
застосували після Першої світової війни, коли з фронтів повернулися молоді
люди, що так і не змогли знайти собі місце у повоєнному житті і досить часто
чинили самогубства. А й правда, чим ми «гірші»?
Найгостріше ця проблема відчувається у Європі, де
освічена, але не працевлаштована молодь стає рушійною силою масових протестів,
що охопили низку європейських столиць останнім часом. Вони борються. А наші? У
наших багаж. «Ми ж нічого не змінимо, нічого змінити не можна…» - нашіптує на
вухо молодому українцю сьогодення. І він вірить, він слухається. А що?
Революція?? Ні, ми ж нічого не можемо, пробували вже, керували. І що? В тому то
й справа, що нічого. Абсолютно нічого нового у абсолютно новому році…
Статистичні дані з сайту zaxid.net
Немає коментарів:
Дописати коментар