Покоління "Z"?? Мабуть...

Хтось колись сказав, що щаслива людина – це та, яка встає зранку і лягає увечері, а в проміжку між першим і другим робить те, що їй подобається. Сократ був упевнений, що в кожній людині є сонце; Герберт Уельс переконував, що той, хто не дивиться вперед, виявляється позаду. А яким є сучасний молодий українець? І чи можна виміряти його щастя загальною кількістю нещасть, яких, все ж, вдалось уникнути? Згідно із офіційною статистикою, 18,8% українців у віці від 15 до 24 років ніде не навчаються й не працюють

Зовсім скоро розпочнеться новий рік і, так чи інакше, кожен із нас замислиться над роком попереднім. Усі згадають, де відпочивали чи не відпочивали влітку, скрупульозно підрахують розбиті в цьому році горнятка і з полегшенням зітхнуть на дванадцятому ударі годинника. Правда ж? І взагалі, так уже людська свідомість працює: ми любимо починати спочатку. Писати в новому зошиті, у якому ще не було помилок, відкривати нову банку згущівки, купляти нові книги і з насолодою розрізати недоторкані сторінки. Вступати в новий рік і відчувати себе зовсім новою людиною. Але…

Але правда в тому, що, хочемо ми того, чи ні, усе залишається. Ми залишаємось такими ж. І все далі й далі волочимо за собою багаж минулого. Потім його тягтимуть діти, згодом внуки, можливо, правнуки... Подивіться в очі молодої людини. Такого собі хлопчика-переспективного-програміста, чи дівчинку-талановиту-актрису. Що ви бачите? Так, правильно, багаж. У погляді сучасного українця можна знайти відбиток козацтва, соціалізму, голоду й державних переворотів, його генетична пам'ять переповнена образою й зневірою, відчуттям меншовартості й безвиході, іноді легким спротивом, якщо пощастить – обуренням, хоча, найчастіше, просто апатією. На відміну від європейської молоді, яка часто стає рушійною силою протестів, українська молодь обирає тиху еміграцію або мріє про неї. За статистикою, 41% працівників у віці від 18 до 29 років визнають, що готові виїхати з України заради краще оплачуваної роботи.

Згідно із результатами опитування, проведеного Інститутом Горшеніна серед українських студентів, проблема працевлаштування молоді є найбільш актуальною – 64,5% відповіли, що саме це питання турбує їх найбільше. Водночас лише кожен третій (29,1%) український студент задоволений життям в Україні і бачить перспективи для себе. Серед найпоширеніших причин відмов роботодавців у роботі для молодих – "відсутність досвіду роботи за фахом". І це найприкріше, адже де той студент, щойно з університету, повинен набратися потрібного досвіду? Наша країна готує безліч фахівців у сфері права, економіки й менеджменту, що в результаті виявляються непотрібними, натомість професії технічні штучно знецінені в свідомості молодих людей, але не роботодавців. Наші компанії працюють на результат, українські фірми не думають про перспективу й не вміють виховувати собі працівників. От і стоїть цей хлопець чи дівчина, тримають диплом і… Все. Їдуть геть, емігрують, тікають з цієї країни, від її історичного багажу!

Ця тенденція – до зростання безробіття серед молоді – простежується від 2008 року. Експерти вже назвали це явище "бомбою уповільненої дії", а самих молодих людей, які не можуть знайти роботу – "втраченим поколінням". Як відомо, вперше цей термін застосували після Першої світової війни, коли з фронтів повернулися молоді люди, що так і не змогли знайти собі місце у повоєнному житті і досить часто чинили самогубства. А й правда, чим ми «гірші»?

Найгостріше ця проблема відчувається у Європі, де освічена, але не працевлаштована молодь стає рушійною силою масових протестів, що охопили низку європейських столиць останнім часом. Вони борються. А наші? У наших багаж. «Ми ж нічого не змінимо, нічого змінити не можна…» - нашіптує на вухо молодому українцю сьогодення. І він вірить, він слухається. А що? Революція?? Ні, ми ж нічого не можемо, пробували вже, керували. І що? В тому то й справа, що нічого. Абсолютно нічого нового у абсолютно новому році…

Статистичні дані з сайту zaxid.net