Ні, це не осіння депресія, зовсім ні. Просто все змінилося, ця осінь не така, як завжди. Не пишуться листи, помирають герої, безглуздіє рима... я не можу більше бути такою самотньою.
Ні, це не осінь винна. І депресія тут ні при чому. Ні при чому також романтика і внутрішній розпач, ні при чому навіть вічна зненависть себе.
Коли кінець ніяк не виллється на папір, коли не можеш поставити крапку, бо вже пів року точно знаєш, яким буде наступне слово. Коли писати більше не так цікаво і непередбачувано, зміни це. Сідай за комп'ютер і пиши щось зовсім не те, пиши першу дурницю, що збреде в голову. І вона будe твоїм геніальним закінченням.
Мабуть, вся причина в тому, що я просто не зустріла його. Або пропустила. Що я надто зайнята своєю самотністю, щоб дозволити з'явитися у моєму житті йому.
Вся проблема у тому, що йдучи зранку і повертаючись увечері, я бачу багато хлопців: більшість з них мені подобається, когось хотілося б поцілувати, а декого отримати на ніч. Але серед них немає жодного, кого хотілося б любити все життя і не відпускати.
Просто на Личакові осінь. А ще до мене немає кому приїхати на вихідні.
Львів, невже це знову не те?
Немає коментарів:
Дописати коментар