1. ТЕЗА: Мене неправильно зрозуміли, я хотів(ла) сказати зовсім інше.
АНТИТЕЗА: Ганс Георг Гадамер якось сказав: „Кожне прочитання тексту є екзистенційною подією в житті тексту”. Якщо доступною мовою, то це означає: те, що ви хотіли написати – одне; те, що написали – інше; те, що у вас прочитали – зовсім інше. Розуміння і сприйняття художнього твору – речі надто суб’єктивні. Будь-яке прочитання твору мистецтва має право на життя. І мабуть ніхто в світі не знає напевно, щ о с а м е написано чи сказано – приладів для вимірювання суті поки що не вигадали. Тим більше, якщо мова йде про такі ефемерні категорії як настрій і емоція. Автор каже: „В мене вийшло ніжно і романтично”, читач каже: „Ні, пафосно і банально”. Хто правий? Об’єктивно – ніхто. Але якщо вам надто часто кажуть про пафос і банальність, то може й справді є така проблема?..
2. ТЕЗА: Я написав(ла) понад 400 віршів, у мене два товстих зошити, тричі в районці друкували, а ця малолітка сміє мене повчати.
АНТИТЕЗА: Про це якось незручно навіть говорити, але ж мабуть таки не кількість написаних „креативів” є мірилом їх цінності. На превеликий жаль, трапляється іноді таке, що й тисяча віршів не дають автору ніякого досвіду. Ви пишете, вас хтось друкує в газеті чи навіть видає, і це для вас, повірте, - замкнуте коло. Як це не печально, але вчимося ми на власних помилках. Ми надто любимо своє творіння, ми боїмося давати його на поталу „ворогам-читачам”, але тільки шляхом всебічного обговорення твору ми можемо набути безцінний досвід на майбутнє.
3. ТЕЗА: Я написав(ла) вірша, значить я – поет!
АНТИТЕЗА: Чи не кожен молодий автор, маючи перед собою ручку та папір, а в собі - бажання та натхнення, хоче сказати світові: "Ось я! Я прийшов! Ось я - написав! Я заново відкриваю світ!" І нема чого казати - це таки правда. Поет-початківець зазвичай не відчуває за собою величезного, колосального, приголомшливого досвіду, якого ще задовго до його народження набули попередники. Вони рухали літературу, додавали в неї нове, намагалися не повторюватися і класти ручкою на папір не стільки слова, стільки власну душу. Молодий поет ще не має на спині цієї ноші, ще не блукає в нетрях слів, ще не лякається повтору. Він просто бере слова з поверхні і щедро нанизує їх на римовані рядки. Йому ще зовсім не страшно... Страх і сумнів прийдуть дещо пізніше, коли початківець уперше замислиться над вічним запитанням митця "Чи несу я щось нове?"...Тоді він почне вслухатися в найпотаємніші, найтихіші тони своєї душі, намагатиметься говорити не так, як до нього говорили інші, сотні разів жмакатиме папірець, викидатиме його, аж поки нарешті не створить того, що можна назвати Поезією. А тоді ще довго, місяці і навіть роки, намагатиметься дотягнутися до того, зовсім випадково написаного, красивого вірша...
4. ТЕЗА: Це чудовий вірш, бо я писав(ла) його з натхненням!
АНТИТЕЗА: Таке доводиться чути надто часто. Ось яке визначення натхнення знаходимо в Вікіпедії: „Ентузіазм (захоплення, натхнення) – це позитивно забарвлена емоція, стан наснаги.” З натхненням можна пекти пиріжки і перепливати річку, плювати, даруйте, з балкона і навіть видавати зарплату. В будь-якому випадку – воно (натхнення) ніяк не проектується на результат, і в жодному разі не є обов’язковою передумовою успіху. Зважте, будь ласка, що натхнення не може бути аргументом хоча б тому, що читач матиме справу не з ним, а вже з результатом – текстом.
5. ТЕЗА: Творчість для мене – це відпочинок душі.
АНТИТЕЗА: Теж надзвичайно поширена сентенція. До того ж, як серед тих, хто пише, так і серед тих, хто читає. „Книжка для мене – це отдих, а тут якось дуже сложно написано, а я й так на роботі заморився”... і т д. За одним з визначень, мистецтво – це образне осмислення дійсності. Акцентую увагу на слові „осмислення” – „ос-мислення” – в основі лежить „мислення”, пошук смислу, навряд чи це просто стан, радше - процес. Мистецтво також – засіб пізнання оточуючого світу. Знову ж таки, процес пізнання – навряд чи відпочинок, це радше духовна праця. Одна з трьох світових релігій – буддизм – базується на вченні про „духовне пробудження”, до якого нас веде „Благородний Восьмеричний Шлях”: правильне розуміння, правильні думки, правильна мова і т д. Отже, мова йде про самовдосконалення, і мистецтво – це один із засобів самовдосконалення, самопізнання, самореалізації. Без зусиль нічого створити не можна, а коли мова йде про справжнє мистецтво – зусилля мають бути на грані можливостей.
6. ТЕЗА: Он у Васька теж рими погані, а чого мені не можна?
АНТИТЕЗА: Майже як у пісочниці, правда? Скажу одразу – вам усе можна. Творчість, як на рівні процесу, так і результату, ні в чому не обмежує творця. Справа тут радше в сприйнятті. Якщо Васько на десять віршів допустив одну погану риму і один збитий ритм в красивих, образних і художньо довершених текстах, і цього ніхто не помітив, то це геть не означає, що вам варто робити те саме в кожному своєму тексті. А тим більше – брати на озброєння. Звичайно, якщо Васько класик і таке собі дозволяє, то вам теж можна. Можна. Але ж проблема цим не обмежується. Вслід виникають питання про кількість огріхів і їх частоту. То може, ви таки вчитиметеся у Васька кращому, а не гіршому?
7. ТЕЗА: Це ніяка не хиба, це в мене просто такий стиль...
АНТИТЕЗА: Це, власне, одне з найскладніших для пояснення питань. ... Просуваєшся віршем, наче чагарником, думки нагромаджуються, насуваються одна на одну, словам тісно, знайти в такій навалі образи майже неможливо, зрештою, починає боліти голова. В чому справа? – Або я не доріс до цього вірша своїми розумовими здібностями, або таки автор „перемудрив”... Асонансні рими, скупчення приголосних, рветься ритм. – Що це? Неповторний звукопис чи проста технічна невправність? Запитання риторичне, і його під силу вирішити тільки часу. Простих і очевидних рішень немає. Щодо практичних порад, то хіба одна: додайте в стовпчик похвали, а в сусідній стовпчик – зауваження. Відповідь з’явиться, коли віднімете менше число від більшого. Тільки не переплутайте.
8. ТЕЗА: Я думаю, що мені просто заздрять.
АНТИТЕЗА: Тут також виникає безліч зустрічних питань, і найперше з них „А судді – хто?” Почувши або прочитавши про свої тексти негатив, негайно спробуйте нагуглити інформацію про автора пасквілю. Якщо особливо пощастить – натрапите на його власні „креативи”. Тоді й робіть висновки. Тільки не забудьте: найкращі критики – то „невдалі” письменники. І якщо людина не написала в своєму житті жодного вірша – це не означає, що вона апріорі не здатна сказати вам щось корисне. А щодо заздрості, то все не так уже й складно – власне, цілком можливо, що й заздрять. Безумовно, якщо є чому...
9. ТЕЗА: А мама, папа, бабуся Ніна і собачка Зіна сказали, що це хороший вірш!
АНТИТЕЗА: Знаєте, ваші рідні і близькі, ваші друзі найчастіше просто нездатні бути об’єктивними, бо вони вас люблять. І зазвичай вони, самі того не підозрюючи, віддають належне не вашому віршу, а тільки зусиллям, які ви в нього вклали. Бувають винятки, але вони, за законом жанру, тільки підтверджують правила. І якщо ви завдасте собі труду і спитаєте сторонньої думки, а тим більше якщо – професійної, повірте – „кухонні” компліменти з часом перестануть бути для вас орієнтиром.
10. ТЕЗА: Я автор, і останнє слово – за мною.
АНТИТЕЗА: Саме час згадати Барта і його „концепцію мертвого автора”. Себто – надаючи текст для читача, ви цим самим відчужуєте його (текст) від себе, ви певним чином втрачаєте своє значення. І далі вже вас судитиме читач. У ланцюгу „автор – твір – читач” ви самі бачите, хто є останньою ланкою. (Згадаймо фільм Стівена Долдрі „Години”). Отже, в житті вашого тексту ви – перша ланка, а не остання.
Немає коментарів:
Дописати коментар