Дерева в стилі ню

 

Іронія: дерева в стилі ню.

Ти, мабуть, прийдеш і захочеш знати,

Навіщо нам світлини і чому

Пухнастий кіт до темної кімнати

Впускає спокій.

Голі дерева - мій ідеал. Ви колись задумувались над тим, наскільки вони довершені? Елегантні лінії, чітко окреслені згини... Чорні - на білому. А поруч ліхтар, як доповнення. Шедевр.

Коли місто спить, засинає у своєму гаморі й нетерплячці Нового Року, йому сняться сни. Милі сни про маленьких слоників.

Та вони не сплять.

Ніколи не сплять.

Дерева взимку надзвичайно горді, але не просто так. Вони прекрасні і знають це.

В них немає нічого зайвого, кожна їхня гілочка довершена, кожен вузлик на корі, ніби родимка на тілі коханого, невід'ємний.

Вони пахнуть зимою. Ось що насправді ми вдихаємо в передчутті Дива, це пахнуть засніжені дерева! Пахнуть гостро, без жодного натяку на ванільність. Без жодного натяку на щирість, лиш відвертість. 

Ідеали не зраджують своїх таємниць.

Вони трішки схожі на Одрі Тоту, мою улюблену. На Одрі з короткою чоловічою стрижкою. Такі задеркуваті, витончені. І завжди пробачають нам нашу незграбність.

Коли у Львові впаде сніг, я хочу стати деревом. Біля готичного ліхтаря на вузькій безлюдній вуличці. І нехай закохані призначають біля мене побачення.

Пошвидше б уже випав сніг.