Давно так не подобалась сучасна поезія! Якщо чесно, вона мені не подобалась майже ніколи. А тут якийсь прорив...
Це були літературні читання, коли четверо поетів (двоє Українських й двоє закордонних) перекладали твори один одного. А потім читали, під різнобарвним світлом на березі підземної річки Полтви, від якого боліли очі, що вийшло. А вийшло непогано.
Тут я й почула ЙОГО. Вірш. Він так зачарував мене, що мені аж сльози на очі навернулись і мурашки по спині забігали.
Не знаю, можливо це всього-навсього рецедив веселого життя, але він справді прекрасний. Іду в неділю в "Дзигу" на ще один вчір поезії за участі авторки.
Голомозий сусідський хлопчак із дитинства твого
так і не виріс,
незважаючи на час,
що несе нас все далі і далі від тих берегів.
Його голова, стрижена на літо довоєнною машинкою,
не вкрилася знову м'якими каштановими кучерями.
Ні, він не втопився,
поблизу ж не було глибокої ріки,
хіба що час, який мляво тече, підмиваючи береги.
Його мати, забувшись, часто виходила на поріг
кликати його із веселих хлоп'ячих забав,
з яких так важко вчасно повернутися додому, -
і він не повертався.
Навіть уночі.
Навіть узимку.
Навіть коли ти зовсім виросла і помітила раптом,
що твій син
називається
так само...
(Галина Крук)
Немає коментарів:
Дописати коментар