Те Що Варто Побачити

Вчора у львівський кінопрокат вийшов фільм Михайла Іллєнка "ТойХтоПройшовКрізьВогонь". Як відомо, всеукраїнська прем'єра відбулася ще 19 січня, але оскільки стрічка має тільки десять копій, їй доводиться постійно "мандрувати" з міста до міста у пошуках свого глядача. Згодом, як в одному зі своїх інтерв'ю запевняє директор B&H FILM DISTRIBUTION Богдан Батрух, вона має шанс появитися в прокаті міжнародному, незвичною історією зацікавилися в Польщі, Росії, та, "що для нас було цілком несподіваним" в Мозамбіку, а також її прагне побачити українська діаспора Канади, США й Австралії.

Керівники проекту особливо пишаються тим, що все у фільмі - і актори, і натура, і гроші, і звук - позначено маркою Made in Ukraine, і це дуже важливо, адже до цього в нас не було ланки технологічного циклу поствиробництва і відзняті матеріали вивозились за кордон. Зараз же єдиним "неукраїнським" елементом є перший кадр (потім від зустрічається ще й всередині фільму), що був відзнятий в Андах під час подорожі з Київським яхт-клубом до Америки.
Загалом же від задуму та початку роботи до прем’єри спливло майже шість років. Проблема — «перебої» з фінансуванням. Коли «пішли» гроші, все вдалося зняти фактично за півтора року.Як розказує сам режисер, метою було "створити позитивного українського героя, що досі було рідкістю". І йому це, чесно кажучи, вдалося.

Захоплююча історія, начебто не прожита, а навмисне для кіно створена - так виглядає доля Героя Радянського Союзу, льотчика Івана Даценка, покладена в основу сюжету. Народився Іван Даценко 29 листопада 1918 року у селі Чернечий Яр неподалік Диканьки на Полтавщині. Закінчив льотну школу, з перших днів війни пішов на фронт. Був командиром ланки бомбардувальників, здійснив близько 300 бойових польотів. Його літак збили німецькі "месери" 19 квітня 1944 року під Львовом і потрапив у полон, звідки - до сталінських таборів, як "зрадник Батьківщини".

Кадр з фільму. Додока (Дмитро Лінартович)

Ймовірно, він утік і через Чукотку якимось чином пробрався на Аляску, потім до Канади, але жодних свідчень про це немає. Відомо тільки, що 1967 року на виставці Експо-67 у Монреалі під час відвідин поселення індіанців вождь, почувши українську мову, звернувся до киян українською, що викликало у тих неабияке здивування. Більше поспілкуватися з вождем вдалося тільки Махмуду Есанбаєву, про що він розповів у своєму інтерв'ю уже після розпаду СРСР. Саме він і заявив, що зниклий безвісти Іван Даценко і є той самий індіанець.

Що ж, тепер про власні враження від перегляду. Трайлер був досить багатообіцяючим (коронна фраза "Товарищ индеец, вы местный? - Тутешній" викликала дикий захват), тож очікувалося справді чогось надзвичайного, чи хоча би незвичного. До кінотеатру потрапила передостаннього дня показу у рідному місті: вечір, на термометрі -26 і повний зал народу. Аудиторія - молодь і літні люди.
Початок фільму. Любовно зняте передголодоморне село, не дуже доладно намальований комп'ютерний повітряний бій, до болю знайоме етно-техно від "ДахиБрахи"... романтика)) Сюжетна лінія, спочатку трішки розмита, легко "втягає" глядачів, зал, не стримуючи емоцій, реагує на всі події на екрані. Кіношного двійника Даценка назвали Іваном також, хоча прізвище змінили на Додока. Обличчя в головного героя красиве і мужнє, такий собі Джеймс Бонд.

Кадр з фільму. Люба (Ольга Гришина)

Найбільше, що кидається в очі (чи то, швидше, у вухо) при перегляді - багатомовність стрічки. А там все, як і в житті: актори легко переходять з української на російську, згодом на англійську, індіанську і навіть на татарську, що супроводжують українські субтитри. У зв'язку з цим чула деяке невдоволення, люди скаржились, що їм незручно читати з екрана. Проте коли восьмирічний хлопчик втретє запевнив мене, що читати встигає, а я йому тільки заважаю, вирішила, що проблеми у цьому, як такої, немає.
До речі, щодо сімейності кіно. Дівчина на касі намагалася мені делікатно пояснити, що фільм не зовсім "дитячий", проте він виявився значно ніжнішим, ніж більшість того, що крутиться зараз по телебаченню. Тричі актор у кадрі лається, одна еротична сцена, яку еротичною, як на сучасне кіно, й не назвеш. Ось і все.
Друга особливість стрічки - її поетичність. І "лірична балада" тут повністю себе виправдала. Основним лейтмотивом сюжету є любов; усе, що відбувається - відбувається з любові. 
Фільм позбавлений пафосу - політичного, ідейного, будь-якого. Тут і красуня-дружина, і безвідмовний патріотизм, і чарівна легенда про політ лелек через фронт. Усе щиро. Гумор - просто шикарний.
Окремо вартує сказати про містичне наповнення кадру. Адже Додока, окрім усього, ще й характерник мінімум у третьому коліні. "Дід мій на плузі літав", хвалиться він молодому курсантові, а сам Іван тікає з концтабору, перекинувшись на вовка, як це раніше зробив, за свідченнями в'язнів, його батько. Усмішку також викликають магічне примовляння "Без вітрил і без колес неси мене до небес" та відганяння вовка народною піснею (особливо чарує кадр опісля, де індіанські діти різного віку старанно розучують слова "била мене мати...", а на фоні сушиться гуцульський ліжник). Одразу в память приходить, як на початку Люба, дружина Додоки, проганяє цього ж таки звіра татарською, проте це було не настільки ефектно, бо вона не співала:)

Іван Даценко: до і після. Фото із сімейного архіву.

Без сумніву, є також до чого прискіпатись - від історичних тонкощів до суто кінематографічних деталей. Так, американські бомбардувальники, котрі базувалися під Полтавою у 1944 році, навряд чи б стали перевозити особистів НКВД з одної ділянки радянського фронту на інший. Так, на комп'ютерній графіці, схоже, трохи заощадили - наші можуть робити і краще. Але фільм знято хороший, тож залишається тільки рухатися далі.

Цікаві факти:

• Бюджет  фільму склав понад 16 мільйонів гривень.

• Усі актори — з українською «пропискою». Тут ми бачимо і братів Капранових (епізод з хрущовською кукурудзою в Канаді), і «довгоносика» Віктора Андрієнка, і доньку режисера Іванну Іллєнко. Головний вантаж стрічки несуть Дмитро Лінартович (Додока), Віталій Лінецький (його супротивник, енкаведист Степан) та Ольга Гришина (Любов Карімова).

• Індіанський вождь, який знав українську, мав четверо дітей. В Україні у Івана Даценка не було дружини і дітей. Мав "українець у пір'ї" й звичайне англійське ім'я - Джон Макнобер. Його рідний брат Василь, загинув у лавах радянської армії під Ленінградом. Дочка молодшої сестри, Дарини, сьогодні мешкає разом із матір'ю у Полтаві.

• В документах на отримання Даценком Зірки Героя значиться номер 1733. Бірку саме з таким номером режисер "прикріпив" на куфайку зека Івана Додоки.

• Фільм отримав Гран-Прі ІІІ-го Київського Міжнародного кінофестивалю «за кращий повнометражний художній фільм»